Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

Рослини нас оточують повсюди. З давніх-давен їх використовували в обрядах і побуті, у кулінарії, косметиці; ними прикрашали оселі. Про рослини складено чимало міфів, казок, легенд і переказів. Споконвіку люди вивчали їх цілющі властивості, вплив на людську душу, наділяли їх магічною силою.

Так, в усній народній творчості, в художній літературі і в піснях не обділений увагою дуб. У багатьох народів дуб вважається символом могутності і найкрасивішим деревом на землі. Дуб є також символом довголіття, оскільки живе довго. В Україні є 1300-річний дуб, який росте в урочищі Юзефін Рівненської області. У с. Верхня Хортиця росте 800-річний дуб, під яким, за переказами, відпочивали Тарас Шевченко, Ілля Рєпін, Микола Лисенко. Обхват його стовбура – 8 м.

Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб сини були сильними, міцними. Люди спали на дубових меблях, які, за повір’ям, додавали під час сну сили. Дуб має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почуваються люди, що страждають на серцеві захворювання.

…греки вважали, що дуб з’явився на землі раніше від усіх інших дерев? У Давній Греції дуб був присвячений богу сонця, науки і мистецтва – Аполону, а в Давньому Римі – Юпітеру. Вінком із дубового листя нагороджували героїв за подвиги. На Русі в давнину на свято Івана Купала всіх Іванів прикрашали дубовими вінками.

Достойне місце в рослинному світі посідають сосни. Міцні стовбури цих вічнозелених красунь, які стрімко піднімаються вгору, вражають міцністю й непохитністю. У багатьох народів сосна вважається символом стійкості і витривалості. Сосна посідає й належне місце в зеленій аптеці.

Хвоя сосни виділяє в повітря леткі фітонциди – речовини, що мають антибактеріальні властивості. Соснова хвоя згадується в найдавніших рецептах. Так, у клинописах глиняних табличок Шумеру говорилося, що вона використовувалася в цій країні для лікування.

З давніх часів і до наших днів у багатьох творах оспівують березу. Ця білокора красуня ніби навмисне створена для художників і стала символом ніжності й чистоти. Живе береза – всюди, на піщаних пагорбах, на кам’янистих схилах, на болотах.

У Франції березу називають деревом мудрості, а з лікувальною метою використовують її молоде листя, сік, бруньки, коріння.

…лісники називають це невибагливе дерево піонером лісу? Відразу ж після перших відлиг у берези починається активний сокорух. Березовий сік не тільки приємний на смак, а й корисний. Він містить цілий комплекс мікроелементів, фруктозу, дубильні речовини. Використовують березовий сік і як косметичний засіб.

Ще в сиву давнину люди шанували вербу. Її найбільше любили в народі, оспівували в піснях і легендах. Слов’яни вважали вербу символом родинного вогнища. Молодих обов’язково водили навколо куща лози. Вербу клали й у домовину.

Археологів, яким першим пощастило побачити гробницю Тутанхамона, вразило те, що поряд із маслиновими гілками, пелюстками лотоса й волошками на покривалі юного фараона лежали гірлянди з вербового листя!

Давня любов до верби народилася, безумовно, від того, що це дерево дуже гарне, дуже корисне для людини. У нас є навіть християнське свято – Вербна неділя. Цього дня заведено квітки-сережки варити з кашею та їсти, а молоді гілочки – святити.

Верба посіла почесне місце й у народній творчості. Якщо хочуть побажати комусь щось приємне, неодмінно згадають відоме прислів’я: будь високий, як верба, а багатий, як земля. І навпаки, про тих, хто полюбляє розпускати небилиці, обов’язково скажуть: у нього на вербі груші ростуть. А неоковирну людину, яка завжди зіпсує справу, охрестять приповідкою: куди не повернеться, то в нього золоте верб’я росте…

З вербової кори в першій половині ХХ ст. було добуто саліцилову кислоту. Назва її походить від латинського слова «салікс», яке в перекладі й означає «верба».

Споконвіку відомо, що немає кращого матеріалу для плетіння, ніж вербове пруття. Плетуть із нього кошики, крісла, огорожі й різну тару, рибальські снасті. З гнучкої й легкої вербової деревини народні майстри здавна робили музичні інструменти. Українські кобзи та бандури також виготовлялися з верби. Зручні та легкі виходили з вербової деревини ложки. Цікаво, що вони були в Запорізькій Січі своєрідною посвідкою: той, хто не мав вербової (саме вербової!) ложки, навіював підозру. А зі стовбурів верби витесували легкі човни-довбанки.

Верба прихильна до вологих місць. Там, де води мало, верба не росте. Здавна вона вказувала людям, де можна знайти воду. Тому й колодязі, як правило, копають там, де ростуть верби. «Де срібліє вербиця, там здорова водиця» – промовляє прислів’я. А здорова вона тому, що речовини, які містяться в її деревині, знезаражують воду. Тому під вербою вода смачніша, тому й риби під вербовим корінням у заглибинах більше, тому й невелика вербова дощечка, покладена у діжку чи відро, поліпшує смак води, дезинфікує її.